Педагогічні технології

Особистісно-орієнтоване навчання

Сучасні вимоги до формування особистісного підходу поступово визначалися у дослідженнях таких відомих психологів як К.О. Абульханова-Славська, О. Г. Асмолов, В.В. Давидов, В.О. Моляко, І.М. Проколієнко, Сточім, В. О. Татенко, Т. М.Титаренко, І.С. Якиманська, , В. В. та ін.

У 70-90-ті роки питання необхідності особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово порушувались у працях Д. Беха, І. С. Кона, В. О. Сухомлинського, А. В. Петровського, Б. О. Федоришина та ін. У технологи особистісно-орієнтованого навчання особливе значення надається такому фактору розвитку, який в традиційній педагогіці майже не враховувався — суб'єктному досвіду життєдіяльності, набутому дитиною до школи в конкретних умовах сім'ї, соціокультурного оточення, в процесі сприймання та розуміння нею світу людей та речей.

Особливості методики

Освітній процес будується на навчальному діалозі учня й учителя, який направлений па спільне конструювання програмної діяльності. При цьому обов'язково враховуються індивідуальна вибірковість учня до змісту, вигляду та форми навчального матеріалу, його мотивація, прагнення використовувати отримані знання самостійно, за власною ініціативою, в ситуаціях, не заданих навчанням.

Оскільки центром усієї освітньої системи в цій технології є індивідуальність дитини, то її методична основа полягає в Індивідуалізації і диференціації навчального процесу. Початковим пунктом будь-якої предметної методики є розкриття індивідуальних особливостей і можливостей кожного учня. Потім визначається структура, в якій ці можливості оптимально здійснюватимуться. 

Технологія особистісного орієнтованого освітнього процесу припускає спеціальне конструювання навчального тексту, дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистим розвитком учня під час оволодіння знаннями. Тільки за наявності дидактичного забезпечення, що реалізовує принцип суб'єктної освіти, можна говорити про побудову особистісного орієнтованого процесу.

Основні вимоги до розробки дидактичного забезпечення особистісного орієнтованого розвиваючого процесу:

• навчальний матеріал (характер його поїння) повинен забезпечувати виявлення змісту суб'єктного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;

• виклад знань у підручнику (вчителем) повинен бути направлений не лише на розширення їх обсягу, структуризацію, інтеграцію, узагальнення предметного змісту, але й па перетворення наявного досвіду кожного учня;

• під час навчання необхідно постійно узгоджувати досвід учня з науковим змістом знань, які пропонуються;

• активне стимулювання учня до самооцінної освітньої діяльності повинне забезпечувати йому можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження під час оволодіння знаннями;

• навчальний матеріал повинен бути організований так, щоб учень мав можливість вибору при виконанні завдань, розв'язанні задач; 

• необхідно стимулювати учнів до самостійного вибору і використанню найбільш значущих для них способів опрацьовування навчального матеріалу;

• при введенні знань про прийоми виконання навчальних дій необхідно виділяти загальнологічні і специфічні предметні прийоми навчальної роботи з урахуванням їх функцій в особистісному розвитку;

• необхідно забезпечувати контроль і оцінку не тільки результату, але головним чином процесу навчання, тобто тих трансформацій, які здійснює учень, засвоюючи навчальний матеріал;

• освітній матеріал повинен забезпечувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку навчання як суб'єктної діяльності.

Проблеми людини, становлення особистості, вироблення власного ставлення до світу, розуміння обставин життя і готовність само реалізувати себе в ньому завжди були визначальними в освітянській діяльності. Здавна звичне для педагога поєднання понять «становлення майбутньої людини» і зараз займає чільне місце як у змісті освітньої діяльності, так і в її нормативно-документальному супроводі.

Цілком правомірно, що повага до особистості дитини, викладання навчальних дисциплін з урахуванням пізнавальних можливостей та інтересів учнів, навчання як засіб розвитку і саморозвитку індивідуальності поставлені у ранг найвищих цінностей і результатів освітньої діяльності.

Сама сутність невіддільна від сутності наступності. Пошуки нового ґрунтуються на минулих напрацюваннях і поєднуються з повагою до традиційного.

Ще один чинник, що змушує вважати професіоналізм учителя вирішальним фактором і в новій освітній ситуації, має діяльнісний відтінок: змінені погляди на сучасне навчання спричинили виникнення і становлення технологічного підходу до його організації.

Загальні уявлення про результативність навчання взагалі (для всіх учнів) поступилися місцем конкретному освітньому взірцеві для кожної дитини, причому вираженому в діях, які вчитель зможе чітко ідентифікувати. Критерії особистих навчальних досягнень нормативно визначені і стандартизовані державою, а шляхи здійснення відповідної діяльності залишаються компетенцією вчителя, залежать від рівня його фахових можливостей і педагогічного досвіду.

Готовність учителів до здійснення інноваційної діяльності на рівні постановки мети досить повно висвітлюється. Варто посилити звучання проблем технологічної підготовки працівника освіти, підвищення рівня його методичної культури, пошуку способів втілення ідей реформування у свою професійну практику.

Технологічним потенціалом учителя є комплекс його особистих фахових досягнень, що включає:

- Інтелектуальний компонент; поінформованість у технологіях здійснення певного виду освітньої діяльності, розуміння із концептуальних та процесуальних особливостей.

- Дієво-практичний компонент: володіння набором дидактичних методів, прийомів та організаційних форм, які складають основу професійної майстерності;надбання власної педагогічної техніки, ті засоби і прийоми, що виробились в індивідуальній професійній діяльності і стали змістовими характеристиками особистого досвіду; навчально-методичний супровід викладання предмета, підготовлений власноруч, або авторські способи використання традиційного оснащення.

- Емоційно-особистісний компонент: способи пристосування своїх професійних можливостей до контингенту учнів, урахування їх індивідуальних запитів, особистий досвід спілкування з ними; характерні риси вдачі, що підсилюють дієвий вияв професійних умінь;

- Функціональне призначення технологічного потенціалу подвійне: застосовувати прийняті досвідом учителя структурні компоненти у нових педагогічних ситуаціях, шляхом їх доцільних модифікацій, актуальних на даний час; освоїти нові дидактичні складові,необхідні для реалізації ідей реформи, та ввести їх у особистий досвід учителя.

Актуальні завдання вчителя-предметника співзвучні з вимогами реформи: продумувати культуро творчий вплив навчання; передбачувати умови для самопізнання і самореалізації особистості учня в навчальній діяльності, набуття ним індивідуального досвіду пізнання.

Дієво-практичний компонент безпосередньо пов’язується з повсякденною практикою вчителя. він утілює в життя інтелектуальні проекти, діагностує реальну придатність прогнозованих способів діяльності, які після внесення потрібних коректив будуть проведені в індивідуальні нормативні моделі. Свідченням високої педагогічної компетентності вчителя є здатність до проведення самоаналізу результатів, прогнозування й дослідження ефективності впроваджуваних змін, узагальнення власного досвіду роботи. Зміст цього компоненту перевтілює його у центральну ланку технологічного потенціалу.

Практичні результати самовияву технологічного потенціалу вчителя мають значну освітню цінність, що підсилює роль методичної роботи. Тому потрібно ставити питання про персоналізацію методичної роботи в освітній сфері тобто створити умови для здійснення конкретним учителям власної професійно-методичної лінії розвитку, пристосованої до можливостей особистого технологічного потенціалу.

Для досягнення цієї мети варіювати тільки зміст методичної роботи недостатньо. Варто індивідуалізувати й особистісно зорієнтувати технологію його здійснення, враховуючи наявні здобутки та бажані перспективи.

Проблеми реформування освітнього процесу вимагають якісно іншого забезпечення професійного становлення вчителя, сприяння у привласненні наявного досвіду. Існує нагальна потребі зміщувати головний напрям діяльності методичних служб у бік персоніфікованої роботи. Допомогти усвідомити особливості власної педагогічної техніки, індивідуального сприймання інформації; оцінити різні моделі фахової діяльності, внести в них свої авторські конструктивні зміни, властиві особистому стилю роботи. Сприяти неперервному оновленню і саморегуляції себе як професіонала.

Наповнення процесу навчання особистісним смислом і значущість в усіх ланках освіти виступає одним із пріоритетних напрямів державної політики щодо розвитку освіти в Україні. В національній доктрині освіти України передбачається збереження різних типів і видів загальноосвітніх закладів та розробка варіативних програм, що забезпечують індивідуалізацію освіти й особистісно-орієнтоване навчання.

Під особистісно-орієнтованим навчанням розуміється навчання, що забезпечує розвиток і саморозвиток особистості учня, виходячи з його індивідуальних особливостей.

Організація навчання алгебри і початків аналізу на принципах особистісно-орієнтованого навчання вимагає від учителя організувати роботу таким чином, щоб кожен учень вів самостійний пошук, виявляв і конкретизував способи діяльності, застосовуючи їх до розв'язування нових варіантів навчальних задач, обґрунтовував свої дії. В цьому випадку, учень є суб'єктом навчання, значною мірою не його навчають, а він навчається. Центральною ідеєю навчання математики в умовах особистісного орієнтованого навчання є моделювання вчителем та учнями такого середовища, в якому кожен учень має певну свободу вибору навчальних цілей та засобів їх досягнення.

Перехід до особистісно-орієнтованого навчання вимагає від учителя побудови особистісно-орієнтовного уроку.

Основні поняття особистісно-орієнтованого навчання:

Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що технологія проведення особистісно-орієнтованих уроків — одна з основних технологій особистісно-орієнтованого навчання, яка перетворює в життя гуманістичний напрям педагогічної науки і практики. В основі технології проведення особистісно-орієнтованих уроків алгебри і початків аналізу лежить ідея створення інноваційного середовища, в якому успішно відбувається особистісне становлення учнів. Концептуальні орієнтири дій і об'єктивізація особистісної цінності знань, умінь, обґрунтування навчання на концептуальних позиціях, а не лише на емпіричному навчальному матеріалі створює сприятливі умови для досягнення основних цілей особистісно-орієнтованого навчання з алгебри і початків аналізу.